Осень гаснула беспощадно...

Осень гаснула беспощадно,
Осень красила небо в серый.
И печалью своей необъятной
Укрывала всех тех, кто ей верил.
 
Осень резко врывалась в окна
Золотисто-багряным удушьем,
Сквозь туманы лениво и сонно
Забиралась в озябшие души.

Замирая в небесной выси,
Обдирая последние ветки,
Во дворах жгла опавшие листья,
Загоняла прохладу в беседки,

Мерзкой слякотью шла по паркам,
Натравляла ворон на город,
Обнимала проспект полумраком,
Дрожью мелкою лезла за ворот.

Разрывала сердца на части,
Вновь тревожа бессмертную память
И тому, кто был осенью счастлив,
И тому, кто в ней чахнул ночами.

Осень снова крадется тенью,
Небо в серый привычно красит,
Осень гаснет едва ль за неделю...
Мы, увы, еще раньше погаснем.
 
.

Про що шепоче листя восени

Про що шепоче листя восени?
Чи не про те, як сумно помирати
І поринать в холодні вічні сни?
Адже не доведеться обирати.
 
Про що шумлять листочки на дубах,
Втрачаючи свої останні сили,
Злітаючи на десятьох вітрах
І маючи легкі прозорі крила?
 
Про що говорить нам самотній клен,
Коли все листя розмовляє з небом,
Де сили всі збирає вітерець,
А листя просить:«Ні! За що? Не треба!»
 
Про що мовчить береза під дощем?
Чи згадує щасливе тепле літо,
Коли душа співала солов'єм,
А до небес тягнулись білі віти?
 
Про що шепоче листя у саду,
Коли жене хмаринки небом вітер?..
Воно ж все, враз забувши про біду,
Весни чекає, сонця, світла й квітів!